Останнім часом тема квадроберів обговорюється майже всюди. У мережі постійно з’являються новини про дітей, які ходять на четвереньках на майданчиках, носять нашийники та, як повідомляється, навіть можуть проявляти агресію до інших людей чи тварин.
Усе це стосується так званих квадроберів. Хоча не варто узагальнювати, саме окремі випадки з цієї субкультури створюють негативне враження про всіх дітей, які носять обручі з котячими вушками чи хвости на мотузках.
Популярність квадроберів здавалася тимчасовим явищем, але кілька гучних випадків знову привернули увагу суспільства. У цій статті ми спробуємо зрозуміти, чи є квадробінг деструктивним для психіки дітей, і де саме проходить межа між грою та можливими психологічними відхиленнями.
Гра чи реальність? Де проходить межа
Для дітей природно грати в рольові ігри та наслідувати поведінку тварин. Проте важливо розуміти, що кожна гра має початок і кінець. Наприклад, дитина грає собаку, але коли її кличуть обідати, гра закінчується, і вона повертається до звичайної поведінки. Якщо ж дитина не може вийти з ролі, проявляє агресію, спить на килимку або їсть корм для тварин, це сигнал для батьків звернутися до психолога.
Також варто враховувати вік дитини. Імітація поведінки тварин у 10–11 років може бути нормальним етапом розвитку. Проте, якщо подібні ігри продовжуються в підлітковому віці 15–16 років, це вже привід замислитися й обговорити ситуацію зі спеціалістом.
Як правильно реагувати батькам
Батькам важливо підтримувати з дитиною довірливі стосунки та багато спілкуватися. Заборони, покарання чи висміювання тільки викличуть у дитини стрес і посилять опір. Подібно до того, як батьки цікавляться комп’ютерними іграми своїх дітей, варто поцікавитися і субкультурами, у яких бере участь ваша дитина.
Запитайте, чому саме така роль чи напрямок привернули її увагу. Можливо, це спосіб привернути увагу, знайти друзів або бути частиною певної групи. А можливо, це просто тимчасове захоплення, як багато інших молодіжних субкультур, яке скоро мине.
Нам, дорослим, слід пам’ятати, що світ змінюється. Наші бабусі грали в палиці та камінці, а сучасні діти зростають в епоху цифрових технологій та штучного інтелекту. У дорослих є вибір: спробувати зрозуміти свою дитину або категорично протистояти її захопленням.
Поряд із побудовою довірливих стосунків батькам слід уважно спостерігати за психоемоційним станом дитини. Жодне захоплення не повинно заважати навчанню, спілкуванню з однолітками чи викликати сильні емоційні переживання. Якщо поведінка дитини виходить за рамки норми, наприклад, її водять на повідку, це явний привід звернутися до психолога не лише для дитини, а й для батьків.
Хто такі квадробери?
Гучні новини, як правило, висвітлюють лише найскандальніші випадки, що спотворюють загальне уявлення про субкультуру квадроберів. Насправді квадробінг – це скоріше гра або рухова активність, де учасники наслідують рухи тварин.
Також є схожі напрямки, як-от фуррі – люди, які носять костюми та спілкуються, відтворюючи образи тварин. Інший приклад – териани або териантропи, які вірять, що всередині них живе дух певної тварини. У деяких випадках психіатри діагностували у таких людей когнітивні розлади, проблеми з комунікацією чи навіть шизотипічні розлади. Але важливо розуміти, що це окремі явища, які не слід об’єднувати під єдиним ярликом «квадробер» і лякати цим батьків.
Дітям і підліткам притаманні експерименти із зовнішнім виглядом і поведінкою, що дозволяють їм виразити себе та свою інакшість. Якщо такі захоплення мають логічний кінець, а дитина може спокійно виконувати інші соціальні ролі, немає причин для хвилювань. Наприклад, якщо дитина грає кішку, але лягає спати в ліжко як звичайна людина, це нормальна поведінка.
Основне завдання батьків – спостерігати, чи вміє дитина виходити з гри та адаптуватися до реального життя. Якщо її поведінка залишається адекватною в різних ситуаціях, а агресія чи провокації відсутні, все добре. Підтримуйте довірливі стосунки, розмовляйте з дитиною про її інтереси, і ви зможете краще її зрозуміти.
Якщо ж дитина надмірно заглиблюється в роль і це заважає її соціальному життю, варто без зволікань звернутися до фахівця. У будь-якому випадку залишайтеся підтримкою для вашої дитини та будьте готові допомогти їй пройти цей етап розвитку.
