Щавель у нашій країні не можна назвати надпопулярним кулінарним продуктом, хоча деякі страви без нього важко уявити. Не можна щавель назвати і надзвичайно поширеним лікарським засобом, хоча низку захворювань шлунково-кишкового тракту та шкірних патологій ця рослина лікує дуже ефективно. Можливо, річ у тому, що щавель має кілька серйозних протипоказань до застосування, й у тому, що його використання у медицині сформувалися порівняно пізно. Тим не менш, спірна репутація щавлю в народі не зупиняє вчених, які щороку відкривають нові цілющі властивості цієї трави.
Корисні властивості щавлю
Рід Щавель (Rumex L) налічує понад 150 видів, хімічний склад та споживчі характеристики яких можуть відрізнятися один від одного. Але, в цілому, незалежно від виду, рослина багата на антрахінони, нафталіни, флавоноїди, стильбеноїди, тритерпени, каротиноїди і фенольні кислоти. Для заготівлі лікарської сировини застосовуються всі частини щавлю.
Листя рослини – джерело флавоноїдів, каротину, аскорбінової кислоти (яка також є у квітках рослини). У коренях щавлю містяться емодин, хризофанова кислота та інші похідні антрахінону (до 4%), дубильні речовини (до 15%), щавлева, кавова та інші органічні кислоти, флавоноїди, вітамін K. У плодах також знаходять дубильні речовини та вироби. При цьому всі частини щавлю відрізняються високим вмістом оксалату кальцію, з яким насамперед і пов’язаний ряд протипоказань при вживанні рослини в їжу.
Лікувальні властивості
Надземні частини щавлю і коріння використовуються (або розглядаються в якості кандидата на використання) в лікуванні низки захворювань і патологічних станів, до яких належать проблеми ШКТ (закрепи, діарея, криваві проноси, глистяні інвазії), хвороби жовчного міхура та печінки, у тому числі інфекційної природи (наприклад, жовтяниця), коліт і ентероколіт, набряки, геморой, діабет, а також шкірні пошкодження (виразки, рани, опіки).
Для терапії та/або усунення симптомів цих захворювань використовуються різноманітні лікувальні властивості щавлю. При вживанні у певних кількостях і концентраціях щавель здатний знижувати артеріальний тиск, знеболювати, активізувати виведення сечі та рух жовчі, заспокоювати та знімати запалення, зупиняти кровотечі, відлущувати відмерлі клітини та регенерувати шкірні тканини.
У відновленні роботи ШКТ для проносного ефекту призначаються великі дози препаратів щавлю (0,5-1 г тричі на день і частіше), для в’яжучого ефекту – малі (до 0,25 г тричі на день). Всі частини рослини при прийомі внутрішньо підвищують перистальтику товстого кишечника, розм’якшують калові маси і зменшують час всмоктування їжі. Різні екстракти щавлю виявляють антиоксидантний, антибактеріальний, антигрибковий та антираковий ефекти
Небезпечні властивості щавлю
Небезпечні властивості щавлю пов’язують, насамперед, з великою кількістю щавлевої кислоти у складі більшості видів цієї рослини. І сама кислота, і її солі – погано розчинні у воді оксалати – не мутагенні та не канцерогенні, але токсичні. Так, оксалат магнію і особливо кальцію затримуються в ниркових баліях, сечовому міхурі, сечовивідних шляхах, з часом набуваючи вигляду піску або конкрементів складної кристалічної форми. Виділена концентрована щавельна кислота небезпечна і при зовнішньому контакті, і при ковтанні, оскільки викликає хімічні опіки, печіння, спазми, набряк гортані бронхів або легень. Велика кількість цієї речовини може навіть призвести до загибелі людини.
Проте небезпека летального результату настає після проковтування 15 грамів і більше щавлевої кислоти, а такої кількості з їжею не надходить. У 100 г зеленого листя міститься 600-800 мг. У звичайному режимі харчування людина щодня з’їдає до 1200 мг (а вегетаріанці – до 2000 мг) оксалату. Але, з огляду на те, що безпечний рівень щавлевої кислоти для здорової людини становить близько 50 мг на 100 г їжі, краще щавлем все-таки не зловживати. Тим більше, оксалатів багато не тільки в щавлі, а й інших продуктах – в какао-бобах , шоколаді, шпинаті, ревені та ін.
