Якщо ви не боїтеся темряви, то у вас погано з фантазією. У наші дні існують сотні фобій. Але страх темряви — ніхтофобія — один із найпоширеніших.
Фобія — страх ірраціональний, у якому страх і почуття тривоги викликані не чимось реально загрозливим, лише потенційно можливим. Тією чи іншою мірою страх темряви має кожен. Люди завжди побоювалися невідомості і хижаків, що ховаються в темряві. Це страх обґрунтований. Можливо, механізм ніхтофобії виник у ході еволюції. По суті ми нащадки обережних предків, які при кожному шереху рятувалися на дереві або в укритті. Тому й вижили, передавши свої гени майбутнім поколінням.
Що саме нас лякає
Невідомість лякає нас навіть при світлі, а в темряві тим більше, адже ми не можемо використати найважливіший орган чуття — зір. Мозок відмовляється миритися з нестачею інформації та добудовує картину реальності, зіставляючи тіні та силуети з даними своєї картотеки пам’яті. А в ній чогось тільки немає — страшилки з Інтернету, книг, фільмів.
Парейдолія та апофенія
Здатність нашого розуму формувати ілюзорні образи на основі реальних об’єктів називається парейдолією, коли ми бачимо те, чого немає. У разі недостатньої освітленості такі ілюзії виникають щокроку.
Пеньки перетворюються на людські силуети, гілки дерев здаються лапами чудовиська. Така здатність пов’язувати незв’язане називається апофенією.
Локація темряви
Ніч, зірки, місяць… Навіть у лісі майже завжди є світло, головне — дати очам звикнути. А в топ-кошмарі — морзі — збентеження бере і за яскравого світла. Тут лякає не так сама темрява, як локація, а недостача освітлення цей страх лише посилює.
Але темрява здатна вселити жах і сама собою. Якщо вірити теорії великого вибуху, то все вийшло з темряви. Життя на нашій планеті неможливе без сонця, тому фраза «Світло — життя, а темрява — смерть» здається не такою вже й метафорою.
Ще одна метафора «Світло – добро, а темрява – зло». Кожне коло пекла стає темнішим у «Божественній комедії» Данте. Та й давньогрецький Тартар, у який потрапляли найзапекліші негідники, прихований глибоко під землею.
Чи бояться темряви незрячі
Дивно працює мозок людини, яка перебуває у темряві постійно. Люди, що втратили зір, починають страждати ніхтофобією. В основному тому, що до страху невідомості та темряви приєднується загострення інших почуттів, проте, звикаючи до мороку, його вони боятися перестають. Їхній мозок, не отримуючи зорової інформації протягом тривалого часу, перебудовує сам механізм формування страху. У повній темряві незрячих немає тіней і силуетів, які б мозок перетворив на монстрів.
Дитина боїться темряви – що робити
Зі страхом темряви люди завжди намагалися боротися. Спартанці відправляли синів ночувати у гробницях. У Європі до XVIII століття радили посилати дітей за дорученням у темряву. Але й карали теж темною комірчиною, тим самим лише породжуючи фобію.
Так, багато страхів родом із дитинства. При правильному вихованні до шкільного віку дитина долає страх темряви сама. Головне — не культивувати батькам фобію дітей, ставлячи у темний кут чи замикаючи у шафі та лякаючи монстрами. Адже якщо на темряву та замкнутий простір накладеться ще й, наприклад, гроза з блискавкою, у людини може на все життя сформуватися не одна, а одразу кілька фобій.
Сон розуму та критичне мислення
Іспанці мають прислів’я «Монстр народжує сон розуму». Єдина зброя у боротьбі з фобіями – критичне мислення. Науковий підхід перетворює страшне на смішне. А Христофор Колумб, приміром, взагалі використовував чужий страх у корисливих цілях: заздалегідь прорахував дату затемнення і налякав аборигенів, щоб ті постачали провіант його команді.
Якщо вірити іспанському художнику Франсіско Гойє, людина розумна темряви не боїться, вона нею надихається. Іноді це призводить до народження чудовиськ, але зрештою все залежить від того, як ми до них відносимося.
Звичайно, раціональних приводів побоюватися темряви у пересічної людини, як і раніше, чимало. Адже більшість злочинів скоюють під покровом ночі. І це розумна обережність. Але якщо страх переростає у фобію, без фахівця вже не обійтись.
