Батьки – єдині люди, які здатні безмежно, не беручи нічого натомість, любити свою дитину. Їхні стосунки з власними дітьми відіграють ключову роль у становленні малюка як дорослої, зрілої особистості з адекватною самооцінкою та правильними життєвими цінностями.
Діти, обділені батьківською любов’ю, зазнають труднощів у всіх сферах життя: у навчанні, роботі, дружбі, відносинах з партнером. Негативний досвід спілкування з батьками здатний визначити їхній характер, звички і навіть комплекси. Дівчину, не долюблену батьками, легко визначити за декількома ознаками.
Безперервна боротьба за увагу та любов
Дочки, яких не любили батьки в дитинстві, будучи дорослими, ведуть безперервну боротьбу за чужу увагу та любов. Якщо їм цього не дали, вони візьмуть усе власними силами.
Такі дівчата люблять носити яскравий одяг, багато розмовляти та голосно сміятися. Самі того не усвідомлюючи, вони намагаються привернути увагу оточуючих будь-яким доступним способом. Складається враження, що дівчина просто впевнена в собі, тому поводиться епатажно. Навколишніх приваблює її сміливість і рішучість, але насправді затяте бажання бути постійно на увазі говорить про гостру нестачу уваги та любові з боку батьків. Різниця між впевненою і невпевненою людиною в тому, що перша звертає всю свою увагу всередину себе, а друга прагне знайти цю увагу ззовні від чужих людей.
Агресивність
Третій варіант, як може поводитися недолюблена дочка, – це постійне знаходження в конфронтації з будь-ким. Агресія стає способом боротьби зі світом, дівчина нібито відбивається від нього. Але насправді ця «битва» відбувається не із зовнішнім світом, а з власними батьками.
Недолюблена дитина відбивається від батьків, тому що їй постійно доводилося відвойовувати себе, свої потреби та бажання. Мама з татом намагалися використати свою дитину, але донька на це не погоджувалась, тому в дорослому житті їй доводиться постійно боротися за своє існування.
Агресія для таких дочок – це спосіб виживання, потужний інструмент самозахисту. Якщо у дитинстві їхній особистій безпеці щось загрожувало, то у дорослому житті прагнення захистити себе та свій добробут виходить на перший план. Напористість та активний захист особистих кордонів допомагають не стати жертвою експлуатації чи насильства з боку батьків.
Депресивність
Четверта ознака недолюбленої доньки – це депресивність. І якщо перший тип шукає кохання у кожному зустрічному, то депресивні дівчата вже нічого не чекають і не сподіваються ні на що. Батьки таких дітей не те щоб не любили свою дитину, а навіть не хотіли і не намагалися її любити. Протягом усього життя за нелюбимим чадом тягнеться почуття непотрібності та «зайвості». З’являється бажання піти із цього світу, зникнути з життя батьків та оточуючих, щоб нікому більше не заважати.
Недолюблених дочок світ зовсім не тішить, немає інтересів чи хобі і навіть бажання елементарно вийти з дому, нічого не цікавить. Здається, ніби такі люди існують між життям та смертю, сильно забруднувшись у депресивному стані.
Про депресивних дочок можна сказати, що вони просто за своєю природою песимісти та інтроверти, але ж насправді це є проявом проблем із психічним здоров’ям. Емоційна холодність мами та тата відбивається у дорослому житті дітей у вигляді депресивних станів та хронічної тривожності.
Синдром рятувальника
Так званий синдром рятувальника, або кажучи найпростішою мовою, безконтрольне бажання всім допомогти часто зустрічається у дітей, обділених увагою, турботою і любов’ю з боку батьків. Вони намагаються всіх «врятувати», допомогти тим, хто цього потребує. Люди роблять це не з реального бажання полегшити чужі страждання, а від власного внутрішнього болю. Не плутайте синдром рятувальника з альтруїзмом. Альтруїстичні особистості прагнуть допомагати всім із любові до світу, якої в них повно, а рятувальники роблять так через гіпертрофоване бажання відчути себе комусь потрібним. Вони намагаються компенсувати те, що самі колись не змогли одержати від оточуючих.
Безмежне бажання допомагати іншим мотивовано великим дефіцитом кохання з боку батьків. Дитина не отримала від них належної уваги та турботи, тому в дорослому житті вона намагається дати це іншим, але насправді вона хоче дати це собі, але просто не може. Вирішуючи проблеми близьких, рятувальники відчувають, що допомагають собі. Щоб закрити свою потребу в емоційній близькості рятувальники намагаються заповнити недостатнє через допомогу іншим, іноді в шкоду самому собі.
Батьки – найважливіші люди для дитини
Батьки – це провідники між дитиною та реальним світом за межами сім’ї. Якщо мама з татом адаптують малюка до нього, забезпечать його любов’ю та увагою, дадуть зрозуміти, що світ безпечний, то поява будь-яких психологічних травм у дорослому житті зведеться до мінімуму. При цьому важливо, щоб батьки вчили свою дитину бути стійкою до будь-яких проявів агресії та конфліктності, які існують навколо неї. Якщо ж у дитини немає ресурсів у вигляді батьківського кохання, то вона виростає закритою, озлобленою і замість того, щоб йти на контакт з оточуючими, вона спробує захиститися від них.
Може скластися й інша ситуація: дитина оточена гіперопікою з боку батьків, тому що вони самі не вірять у безпеку світу, і малюк буквально зростає у «парникових» умовах. Тоді у чада, навпаки, не виробляється здатність витримувати будь-які прояви жорстокості з боку оточуючих.
У вихованні дитини потрібно тримати баланс. З одного боку, любити дитину та забезпечувати їй безпеку та підтримку, з іншого – вірити в те, що вона впорається з усіма неприємностями, з якими вона встигне зіткнутися у житті. Тільки таким чином у людини, що подорослішала, виробляється здорова і адекватна позиція щодо кохання, яку вона здатна далі транслювати іншим людям, у тому числі і своїм дітям.
Підміна кохання
Якщо запитати будь-яку людину, в чому проявляється батьківське кохання, то, можливо, вона відповість, що любляча людина дбатиме про свою дитину, щодня приділятиме їй увагу, оберігатиме, разом проводитиме багато часу, даруватиме подарунки і радуватиме без приводу. Однак є люди, які проявляють своє кохання через задоволення базових потреб свого чада. Наприклад, проявляти любов до своєї дитини в тому, щоб її просто нагодувати або купити їй одяг та взуття, щоб вона не мерзла. Якщо створення базових умов життя дитини стає проявом любові, ми говоримо про заміні цього поняття як такого.
Така ситуація часто зустрічалася у наших бабусь та дідусів, а потім і наших батьків, які перебували у сильному дефіциті ресурсів через важкі часи. Нагодувати, взути та одягнути свою дитину розглядалося як найвищий прояв кохання та турботи. Можна було задовольнити потребу дитини в даху та їжі, але не в коханні.
Мало хто з дівчаток, які виросли в таких сім’ях, здатні у майбутньому проявляти свою любов до дітей через увагу та турботу, а не через забезпечення фізичних потреб дитини. Тому травми тягнуться міцною ниткою з покоління в покоління, розірвати яку буде важко.
Батьки є ланкою у передачі кохання та зцілення, їх завдання передати своїм дітям трохи більше кохання, ніж це зробили їхні батьки свого часу. Це їхній святий обов’язок, без якого світ не зможе еволюціонувати. Є надія, що наші діти та онуки житимуть у світі, в якому кохання буде набагато більше, ніж у тому світі, в якому жили наші батьки, бабусі та дідусі. З кожним поколінням любов має примножуватися, а рівень життя зростатиме. Тільки таким чином вдасться вибудовувати довіру до світу та адекватну самооцінку.
