Особисті кордони – це визначення того, де я: де моє, а де не моє. Це стосується як фізичних кордонів (ось межі мого тіла, ось моя кімната, ось мої речі), так і емоційних кордонів (ось це мої емоції, а ось це вже не мої емоції, але я відчуваю, що відчуває інша людина за рахунок розвиненої емпатії) і, звичайно ж, ментальних кордонів (ось це мої цінності, мої переконання, а є переконання, які мені нав’язали, і я не зобов’язаний їм слідувати).
Кордони важливо вибудовувати для того, щоб розуміти свої і, власне, або обстоювати їх, або не порушувати кордони інших людей. Без особистих кордонів не буде особистості: сформованої та зрілої.
Така особа має свою думку і може її висловлювати, відстоювати та аргументувати. Особисті кордони — це те, що дозволяє заявити: я є, і я така людина.
Як зрозуміти, що ваші кордони порушують
Потрібно орієнтуватися на свій стан, а саме на два почуття:
- Почуття агресії;
- почуття провини.
Якщо у вас виникає почуття агресії, це один з маркерів, що означає, що на ваші кордони тиснуть. Наприклад, нав’язують вам свою думку, забирають ваші речі фізично, сидять на вашому стільці.
Друге почуття, почуття провини, виникає, коли вами теж маніпулюють через особисті межі: ви повинні щось робити, хоча, можливо, насправді не зобов’язані.
Якщо у вас не було домовленостей, то ці два почуття свідчать, що з межами зараз щось не так. І слід звернути на це увагу.
До чого може призвести таке порушення
Порушення особистих кордонів веде до того, що людина просто не матиме свого життя. Люди, які постійно допомагають іншим і готові робити все за всіх, зручні, тому що ними можна маніпулювати. Наприклад, попросити працівника затриматися довше, зробити роботу, яку він повинен робити.
У відносинах така людина слідує чужій думці і піддається на маніпуляції, наприклад: «ти мене ображаєш, та як ти могла» або «ми більше не спілкуємося з твоїми друзями». По суті, людина не живе своє життя, не радіє, впадає в депресію і проживає глибоку кризу, запитуючи: «хто я і де моє місце у світі?».
Чому люди не вміють відстоювати свої особисті межі
Перша причина – це не потрібно у суспільстві. Незручні люди нікому не потрібні, вони готові відстоювати свою думку. А зручні готові відмовитись від своєї думки.
Друга причина – цьому не вчать. У дитинстві дитина має бути зручною: «коли виростеш, тоді і будеш свою думку висловлювати». Але коли ми виростаємо, то так і не розуміємо, що означає мати свою думку, прагнути своєї унікальності, самовираження, пізнання себе. Адже з дитинства в сім’ї та в школі нас вчать не відрізнятися, бути як усі, бути добрим.
І тоді людина стикається з конфліктом: якщо я буду незручною, то я буду поганою для інших і залишусь сама.
Як навчитися відстоювати свої кордони
Потрібно навчитися говорити так і ні без пояснення причин. Зазвичай людина каже “ні” і обов’язково вигадує якусь причину відмови. Просто «ні, дякую» – це вже відповідь.
Але й казати «так» — це теж прояв кордонів, своїх бажань. Говорити «так» тому, чого хочу, «так», коли пропонують допомогу. Багато людей з травмованими кордонами у відповідь на якусь пропозицію одразу кажуть «ні». Вони припускають, що, погоджуючись на допомогу зараз, у майбутньому прийдуть з проханням повернути борг.
Друге – це подивитися на людей, які для вас є прикладами того, як потрібно вибудовувати особисті кордони і наслідувати їх. Наслідування – найпростіший спосіб навчання для людини у будь-якому віці. Це можливість пограти, випустити внутрішнього актора та просто отримати задоволення.
Третє – розвивати контакт зі своїм тілом. Поставте запитання: «чого хоче моє тіло? Як воно зараз: напружене чи розслаблене? А зараз я хочу їсти чи пити? У мене є якісь почуття усередині?».
Така увага до себе повертає нас у тіло. Адже воно – це найголовніші межі. Потім отриманий досвід легко проектується і емоційну, і ментальну сферу.
Четверте – є відмінна вправа. Ви просто ходите по дому і відповідаєте собі на запитання: «Де саме моє?». Важливо не наше загальне, саме моє. Наприклад, всі знають, це крісло тільки ваше, і ніхто інший у нього не сяде. Або чашка тільки ваша, і тільки ви з неї п’єте. У жодному разі ніхто інший її взяти не може.
А чи є у вас такий простір? Якщо ні, то добре почати його створювати. І це не так про розширення житлоплощі, як про тренування виставлення особистих кордонів.
Багато людей стикаються з тим, що не знають, як сказати своїм близьким «тепер це моє і більше нічиє». Однак важливо пам’ятати, що добрі особисті межі починаються з малого: речей, простору та стосунків.
