Це трапляється на нарадах, у громадському транспорті, під час перегляду фільму: хтось один смачно позіхає, і за кілька секунд кімнатою прокочується ціла хвиля позіхів. Ви можете навіть не хотіти спати, але стримати цей рефлекс майже неможливо. Іноді достатньо просто прочитати слово “позіхання”, щоб відчути бажання позіхнути, пише Pixelinform.
Чому так відбувається? Це просто психологічне навіювання чи за цим стоїть щось більше? Наука має кілька цікавих пояснень цього феномену.
Навіщо ми взагалі позіхаємо?
Спочатку розберемося, чому людина позіхає сама по собі. Довгий час вважалося, що це спосіб наситити мозок киснем. Але сучасні дослідження спростували цю теорію.
Сьогодні провідна гіпотеза полягає в тому, що позіхання — це терморегулятор для нашого мозку. Коли ми втомлені або нам нудно, температура мозку трохи підвищується. Глибокий вдих прохолодного повітря та розтягування щелепних м’язів під час позіхання посилюють приплив крові до голови, що допомагає “охолодити” наш головний комп’ютер і трохи підбадьоритися.
То чому ж це так заразливо?
А ось заразливість позіхання — це вже суто соціальний механізм, пов’язаний з нашою здатністю до співпереживання.
Теорія №1: Емпатія та соціальний зв’язок. Це найпопулярніша і найгарніша теорія. Вона говорить про те, що ми “дзеркалимо” позіх іншої людини так само, як ми можемо скривитися, коли бачимо, що хтось вдарився. Це несвідомий прояв емпатії.
- Дослідження це підтверджують: люди значно частіше “заражаються” позіханням від близьких людей (членів сім’ї, друзів), ніж від незнайомців.
- Діти та тварини: Маленькі діти починають заразливо позіхати лише у віці 4-5 років, коли у них починає активно розвиватися здатність до співпереживання. Цей феномен також спостерігається у тварин з високим соціальним інтелектом — шимпанзе, вовків і навіть собак, які можуть “зловити” позіх від свого господаря.
Теорія №2: Дзеркальні нейрони. В основі емпатії лежить робота так званих дзеркальних нейронів. Це особливі клітини мозку, які активуються і тоді, коли ми самі виконуємо якусь дію, і тоді, коли ми просто спостерігаємо, як цю дію виконує хтось інший. Вони відповідають за нашу здатність до імітації, навчання та розуміння чужих емоцій.
Коли ми бачимо, як хтось позіхає, наші дзеркальні нейрони “відтворюють” цю дію в нашому мозку, що і викликає непереборний рефлекс позіхнути у відповідь.
Що це говорить про вас?
Якщо ви дуже “заразливі” до позіхання — це чудово! Це не ознака втоми, а скоріше свідчення того, що у вас добре розвинена емпатія та нормально працює система дзеркальних нейронів. Ви — соціальна істота, тонко налаштована на оточуючих.
Тож наступного разу, коли ви “зловите” чийсь позіх, не сваріть себе за неуважність. Натомість усміхніться: це лише ваш мозок демонструє свою дивовижну здатність до співпереживання. До речі, скільки разів ви позіхнули, поки читали цю статтю?
Підписуйся на наш Telegram-канал