Луціано Д’Адамо, батько двох дітей, пережив трагедію, яка вразила не лише його, а й багатьох людей, які почули його історію. Після важкої аварії в 2019 році, він прокинувся в лікарні Риму з відчуттям, що на календарі досі 20 березня 1980 року. Минули 39 років, але для Луціано час ніби завмер. Це був момент, коли його світ різко перервався, і з того часу його пам’ять не рухалася вперед.
Втрачені роки: шлях від молодості до старості за одну мить
Д’Адамо, якому тепер 63 роки, згадує пробудження в лікарні Святого Духа. Перші питання медиків, зокрема, кого зі сім’ї сповістити про його стан, спантеличили його. На той момент він думав, що йому лише 23 роки. Він попросив лікарів зателефонувати матері, не підозрюючи, що світ навколо змінився невпізнанно. Думав, що це був звичайний день після аварії, і хотів швидше виписатися. Лікар, у відповідь на його слова про заплановане весілля, спробував підтримати розмову, але для Луціано це звучало як злий жарт.
Коли до кімнати зайшов незнайомий чоловік і назвав його татом, Д’Адамо був вражений. “Хто цей чоловік і чому він називає мене батьком?” – згадує Луціано. Погляд у дзеркало став для нього шоком: перед ним стояла літня людина, яку він не впізнавав.
Нова реальність та спроби відновити пам’ять
Лікарі пояснили Луціано, що зараз 2019 рік, але він не міг у це повірити. Він опинився в ситуації, де відчуття часу залишалося у далекому 1980 році. Після пояснень дружини та перегляду весільних фотографій, він почав впізнавати її – ту 19-річну дівчину, з якою колись хотів одружитися. Проте навіть спогади, що поверталися, були не чіткими і з’являлися лише у вигляді коротких “спалахів”.
Після багатьох років роботи з лікарями в Інституті Санта-Лючія, він з дружиною створили архіви з нотатками та фото, намагаючись відновити його втрачену історію. Найсильніші спогади, які повернулися, були пов’язані з народженням його синів – Сімоне та Марко. “Моя пам’ять схожа на джукбокс. Коли запускаєш платівку, лише одна пісня грає”, – сказав він.
Зіткнення з сучасністю: адаптація до нового світу
Після пробудження Луціано зіткнувся з технологіями, які були йому абсолютно незнайомі. Смартфони, навігаційні системи GPS і навіть сучасні телевізори дивували його. “Одного разу я побачив чорну коробку і не розумів, що це. Моя дружина натиснула кнопку, і я зрозумів, що це екран телевізора”, – згадує він.
Життя Д’Адамо було не лише відновленням пам’яті, але й вивченням світу, що став для нього новим. Його футбольна пристрасть до “Роми” зазнала шоку, адже він не пам’ятав великих перемог і навіть не знав про легендарного Франческо Тотті.
Боротьба за життя та прийняття нової реальності
Сьогодні Луціано продовжує працювати шкільним доглядачем і будує нові стосунки з рідними. Він намагається прийняти себе в новому віці, хоча згадки про втрачений час і нестерпний біль втрат залишаються. Його мама померла, і він навіть не пам’ятає момент її поховання, що посилює його почуття жалю.
“Я не можу бути щасливим. Я дізнався, що мати померла, і навіть не пам’ятаю, як ходив на її похорон. Я жив тільки третину свого життя, 39 років у темряві. Зрозумів, що лише пам’ять – це дійсно прожите життя. Решта – летить на вітер.”
Ця історія Луціано Д’Адамо – нагадування про те, наскільки крихким може бути наше сприйняття часу і наскільки дорогоцінною є кожна мить нашої пам’яті.
