Представники старшого покоління (люди старше 60 років) часто вважають себе фахівцями широкого профілю. Іншими словами, впевнені, що розуміються абсолютно у всьому. Зокрема це стосується так званої життєвої мудрості, яка апріорі повинна бути в наявності у людини похилого віку. На жаль, іноді все відбувається згідно з жартівливою приказкою про вік, що прийшов на самоті (без мудрості).
Деякі фрази, звичні для пенсіонерів, насправді неймовірно токсичні. І щасливий той, хто рано зміг це зрозуміти та відмовитися від життя за даними установками.
Напевно, насамперед слід назвати відоме радянське “А що люди (сусіди) скажуть?”.
У сучасному світі думка якихось абстрактних людей, на щастя, вже мало кого хвилює. Але є й інші, не менш задушливі висловлювання, які слід забути, якщо хочеться жити нормальним та психологічно здоровим життям:
“Гроші – це зло!”.
Підтекст тут наступний: бути багатим погано, зате потребувати це правильно і почесно. Цілком нормально прагнути кращого, заробляти побільше, удосконалюватися, допомагати близьким, подорожувати, нічого не потребувати. А зависнути на рівні “жити на одну зарплату” навіть страшно.
“Справі час, а потісі годину!”.
Так, відома приказка. Але справжнє її значення зовсім інше. Вона перекладається як “всьому своя черга”, а зовсім не “працювати багато, а відпочивати мало”. На жаль, люди виховують дітей за другим показником, що і призводить до появи та оспівування трудоголізму. Адже пахати до останнього подиху людина не зобов’язана.
“Якщо б’є, значить любить!”
Тут, як кажуть, без коментарів. Якщо кохання вимірюється в силі удару та кількості завданих тілесних ушкоджень, то розмовляти з такими людьми марно.
Вони не просто психологічно токсичні, а й повноцінні домашні тирани. І в голови дітей вкладають аналогічне середньовічне мислення.
“Не можна багато сміятися: потім плакатимеш!”
Це навіть не забобони, а якась прихована заздрість до сміливих і веселих людей. Серед представників старшого покоління спостерігається така нездорова тенденція: мало хто з них усміхається та сміється. Вони осудливо дивляться на безтурботну молодь і засуджують цю фразу.
Виходить, що якщо людина ходить з обличчям, наче щойно з’їла лимон, то це нормально. І який висновок із цього можна зробити? Вже точно не добрий і не позитивний.
Таким чином, до бабусь і дідусів, можливо, іноді варто прислухатися. Але виключно в тих випадках, коли молодята перебувають з ними на одній хвилі.
Коли мова літньої людини рясніє стереотипами, причому явно нав’язаними і не дуже розумними, їх треба ігнорувати. В іншому випадку є ризик самому перетворитися на юного старого, який постійно всім незадоволений, бурчить, чіпляється і провокує скандали в громадських місцях.
Підписуйся на наш Telegram-канал